1 серпня — Перенесення Чесного Хреста; святих мучеників Макавейських; Маковія або Медовий Спас.
Напередодні свята виготовляли «маковійську квітку» переважно з городніх і частково лісових квітів. Букет мав бути різнобарвним: з чебрецю, чорнобривців, кудрявців, настурцій, рути-м’яти, васильків, нагідок, маточника, польових сокирок, лугової материнки, роман-зілля тощо.
Крім того, до «квітки» додавали і голівку невеличкого соняшника, і все це пов’язували червоною стрічкою. Дехто додавав кілька стеблин конопель чи льону. Бувало голівки маку в’язали в окремий букет (щоправда, так робили рідше).
У такому букеті кожне зело мало свій символ:
рута-м’ята мала оберігати від усякої напасті і додавати здоров’я,
ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода і щирість,
кудрявці — аби у хлопців в’юнились кучері й любили їх дівчата,
маточник освячував плодовитість бджіл,
а сонях уособлював небесне світило, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.
До кожної рослинки господиня зверталася з поетичними примовками. Особливо колоритними вони були для льону:
«Рости вище по коліна, щоб нікого з нас голова не боліла;
білися біло, щоб хустками твоїми нашій (ім’я дівчини) весільну голову покрило;
білися міцно в широці, щоб старостам перев’язала плечі»,та конопель:
«Щоб рушники весільні, скатерки настільні, сорочки святочні натільні та штани-холоші чоловічі пригожі, полотна білі-гожі…».
Після цього дівчата збиралися в гурти і плели віночки, у яких йтимуть до храму. Рано-вранці церковні дзвони сповіщали про свято. Ненька будила дітей, оздоблювала «маковійську квітку» намистом, повивала червоною стрічкою, обгортала рушником, приказувала:
— На, доню, квітку цю, щоб ти була така гарна, багата й пригожа, як ця квітка, щоб тебе хлопці любили, як люблять люди квітку…
Менші хлопчики й дівчатка вибігали в квітник, робили й собі свіжі букетики і разом з усіма йшли до церкви.
Потім усі ставали в коло, і священик освячував квіти, а за годину-другу поверталися додому, де їх чекав святковий стіл з пісним сніданком (у цей день починався Успенський піст).
Серед страв мали обов’язково бути шуліки, коржики та пиріжки з маком.
«Маковійську квітку» підвішували до сволока або ж до божниці, де вона висіла протягом року.
З квітів при потребі готували ліки чи купелі, дівчата вплітали їх у коси, «щоб не випадало з голови волосся». З маківок дехто робив навар від безсоння, зерном начиняли кукли (соски-смоктунці) і обсипали обійстя, «щоб відьми не доїли корів і не приносили вроків».
Разом з тим, це свято називають Медовим Спасом, бо в цей час саме настає період збору меду з вуликів. Тож для тих, хто має свій мед, вважається обов’язковим його посвятити, щоб наступного року мати ще більший “врожай”.
Крім цього, на Медовий Спас також існує традиція освячувати воду.
Також до Першого Спаса господині робили млинці з медом та пекли булки з маком. Вважалося, що перша ложка меду мала особливі властивості – в народі говорили, хто її з’їсть, той загадує бажання і воно обов’язково збудеться. У деяких регіонах медово-макову масу подають окремо – і потім просто вмочують у неї млинці або шматочки хліба. Також шулики – традиційна страва української кухні, яка несправедливо забута сучасними господинями. Наші предки вважали, що це обов’язкова страва на Маковея. Назва “шулики”, ймовірно, походить від слова “шуляти”, що означає “тицяти”, “товкти”. Рецепт шуликів може змінюватися в залежності від регіону, проте набір інгредієнтів незмінний: пісний корж, мак та мед.
Але найбільш популярними були маківники (макорженики) — коржики, випечені з товченого і приправленого медом маку. Її готували так: спеціально випечені борошняні коржики ламали на дрібні шматочки, скидали в макітру, перемішували з медовою ситою і розтертим маком.Також на Маковія готували пироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники.
З Маковія починався двотижневий Успенський піст – Спасівка, який закінчувався одним із найбільших свят серпня – Успінням Пресвятої Богородиці.
Оскільки Маковій вважався дівочим та дитячим святом, то юнь у цей день не працювала. Підлітки гралися на луках у різноманітні ігри: «Стукалки», «Гусей і вовка», «Кота й мишки», «Завіяло» тощо.
Молодь тим часом збиралася на свої гулі в лісі, щоб повеселитись і поспівати так званих спасівських пісень (оскільки наступав піст, то в селі церква забороняла це робити). Хлопці у цей день жартівливо називали дівчат макодзюбками чи маковійками.
Крім посвяти квітів, з Маковієм пов’язаний ще один не менш цікавий обряд. Колись він був вельми урочистим і обов’язковим для кожного села. Це освячення води, зокрема криниць.
Є свідчення, що кілька століть тому до Києва в цей день збиралася сила-силенна людей з усіх усюд. Свято проходило на місці сучасного Хрещатика (тоді тут ще були яруги та непрохідні хащі з численними джерелами). Все чоловіче населення мало бути зодягнене в козацький одяг. Очевидно, з цим пов’язана якась конкретна дія, про яку до нас не дійшли спогади.
Посвячення криниць — глибинний звичай наших пращурів. Він сягає ще язичеських вірувань у живу силу води.
Селяни чотири рази на рік освячували всі гуртівні животоки. Кожен обряд мав свою відмінність і ритуальне призначення: Водохрещенський — очищення для людей, Юріївський — для тварин, Купальський — для жнив і Маковійський — знову для людей. Найурочистіше проводили посвяту на Маковія (спасівський похід).
Перед посвятою, як годиться, парубки з чоловіками вичищали днища, лагодил
и застаріле цямриння, впорядковували огорожі. Дівчата тим часом плели віночки і прикрашали ними облямівки криниць.
У народі кажуть, що Перший Спас — це проводи літа. Цього дня починають відлітати ластівки.