“Дожила до 100 років, а скільки ще треба?”: історія довгожительки Євдокії Вакулік з Чернігівщини
Жителька Хотинівки, що на Чернігівщині, Євдокія Вакулік відсвяткувала свій 100-й день народження. На її дитячі та підліткові роки припали Голодомор та Другова світова війна. Розповідає: почала працювати з 10 років. Самотужки будувала хату та виховала дочку.
Пані Євдокія живе в селі разом зі своєю єдиною дочкою Ольгою. Жінка зізнається, що самотужки доглядати матір, маючи інвалідність 2 групи, нелегко. Каже: роботи має вдосталь. У будинку не проведена вода, тому носити доводиться з колодязя, також тримає курей та обробляє город.
“Як можу, так і справляюся. Складно. З 1990 року я на групі”.
Пані Євдокія поділилася, що її змалечку привчали до роботи, вона доглядала господарство. А з 10 років стала ходити на роботу з матірʼю.
“Поки з роботи прийде, я і попораюсь. І корівка була, і двоє свиней. Я попораюсь, уже чекаю на неї з роботи. Я тільки два класи виходила. А то на роботі все, із матірʼю”.
Довгожителька погано пам’ятає дитячі та підліткові роки. Згадує, що в часи Голодомору їхня сімʼя вижила завдяки тому, що мала корову. Ділиться своїм найяскравішим спогадом про початок війни.
“Ідемо чергу займати по хліб, о третій годині йдемо. А тоді вже вранці ми отримуємо (дізнаємося про початок Другої світової, — ред.)”.
Пані Євдокія розповіла, що все життя працювала в рідному селі та сама про все дбала.
“І картоплю садили, все садили. Й буряки, й гарбузи — все садила. І сама носила, ніхто не допомагав. Чоловік, я три роки пожила і покинув мене, не захотів будуватись”.
Працювала Євдокія Вакулік та вела господарство, поки дозволяло здоровʼя.
“До 80 років я поробила і все. На городі. І капут!”
Наразі жінка прикута до ліжка. На запитання, яку має мрію, відповідає так:
“Хочу на вулицю вийти, та нікому відвести на двір. Я б посиділа. Вже хотіти нічого, вже 100 років, помирати. Дожила аж до 100 років, скільки ще треба мені?”.
Матеріали взяті із Суспільне Чернігів