• 17.06.2024 21:05

Парафіївка INFO

Парафіївка сайт

“Їхали своїми танками і стріляли з автоматів в усі боки”: що пережило та як відновлюється село Крупичполе

Тра 17, 2024 #війна, #ічнянщина
Окупація ічнянщиниОкупація ічнянщини

зображення: Getty Images 

Через Крупичполе, що на Ічнянщині, на початку повномасштабного вторгнення рухалися колони російської техніки. У цей час в селі вбито декілька цивільних, понівечено школу, садочок та приватні будинки. Один з них – багатодітної родини Коваленків. Згодом сім’я отримала від благодійників модульний будинок, у якому наразі не живе. Чому так, а також інші історії жителів села, як їм допомагають благодійники та як пережили ті події літні мешканці відділення стаціонарного догляду – далі у матеріалі.

Про це пише 0462 Сайт міста Чернігова.

У селі Крупичполе Ічнянської громади живе близько 450 людей. Від Ічні сюди лише 15 км, але їхати не менше 40 хвилин. Причина – незадовільний стан дороги. Наразі це найбільша проблема в селі. Дорогу, що має статус державного значення, збиралися ремонтувати до повномасштабної війни, але не встигли. Зараз – це “не на часі”, як каже староста села Юлія Чайка.

Одна з центральних доріг у селі веде до відділення стаціонарного догляду, де проживають літні люди та самотні, що мають ментальні захворювання. Наразі тут 26 пацієнтів.

“Я живу тут поруч, через дві хати. Під час боїв за Чернігівщину ми тут днювали і ночували. Російські колони ходили селом щонайменше двічі на день. Перший раз з 8.30 до 11 години, а назад верталися десь о 15-й. Перші дні вони нікого не чіпали. А вже 26 лютого в селі вбили чотирьох людей та спалили кілька хат на околиці. Їхали своїми танками і стріляли з автоматів в усі боки”, – пригадує сестра-господиня відділення Ганна Сакута.

Під час обстрілів пацієнтів ховали в підвалі закладу. За словами Ганни, більшість із них не розуміли, що відбувається, тому люди голосно розмовляли, жартували і обурювалися, що мусять сидіти в підвалі.

“Подекуди нам доводилося вимикати рубильник, коли селом проходила російська колона. Ми боялися, що пацієнти увімкнуть освітлення і заклад обстріляють. Одного разу російські військові таки поцілили в харчоблок. У стіні утворився величезний отвір. Диво, що будівля була порожня, то ніхто не постраждав…”, – каже Ганна.

У жінки двоє дорослих синів. Молодший Андрій був із нею у лютому та березні 2022-го, допомагав доглядати пацієнтів. А старший Сергій із перших днів війни долучився в Ніжині до лав тероборони. Згодом воював під Бахмутом. Там сильно застудився – 6 днів був без свідомості. А тепер чоловік має проблеми з легенями, тому отримав другу групу інвалідності. Поки що цивільну, військову ще не дали.

“Сергій на війну пішов і не сказав мені. Я думала, що він на роботі. Онук мені за два тижні дзвонить і каже: “Баба, тато у військкомат пішов. Прощався з нами, казав, що може не побачимося”. Отак я і дізналася…. Молодший Андрій зараз служить десь на Сумщині. Після звільнення області їх п’ятеро з села пішли добровольцями. Спершу воювали на сході. Там загинув його товариш Андрій Литвиненко… Багатьох хлопців уже немає, загалом наша громада втратила 50 чоловіків. Я не знаю, як дочекатися тієї перемоги, щоби побачити дітей разом”, – каже жінка.

26 лютого 2022 року у Крупичполі загинуло четверо цивільних. Серед них – місцева жителька 76-річна Ніна Гніда, яка ввечері поверталася додому берегом річки Удай. Жінка розмовляла телефоном з донькою Наталею. Потім сказала їй, що стріляють, поклала трубку. То була остання розмова жінки. Наступного дня її тіло знайшли на тому ж березі – російські військові поцілили їй у ногу та голову.

Так само ввечері розстріляли автомобіль двох чоловіків із сусіднього села Припутні. 47-річний Олександр Грищенко та 24-літній Євген Чемерис згоріли в авто.

Ще одна жертва того дня – 44-річна Катерина Гапетенко з села Фастівці.

“Ми забрали дітей з вокзалу в Прилуках. Їхали додому у Фастівці. Хотіли проскочити через Іржавець, але там ішла ворожа колона, то дорогу перегородили. Ми розвернулися і поїхали в бік Івангорода. Думали, переночувати у батьків Каті, вони там живуть. Але ми не доїхали. В центрі Крупичполя стояв російський БТР, звідти відкрили вогонь без попередження. Катя загинула на місці. Я отримав поранення в руку та грудну клітину, в дочці шість куль було, одна на 1 см до серця не дістала. Спочатку нас рятував місцевий лікар. Потім уже “швидка” забрала в Ічню”, – розказує чоловік загиблої Віталій.

Остання цивільна жертва – це 66-річний Володимир Рахній. 1 березня 2022 року він отримав травму щелепи та контузію через вибух танка, що стояв біля його дому. За тиждень чоловік помер у лікарні в Ічні.

“Це було десь об 11 годині ранку. Савич (Володимир Рахній – ред.) розмовляв із моїм сином по телефону. Каже йому, танк димиться. Мій син йому сказав, щоби тікав мерщій. Він тільки до дверей, як воно все вибухнуло, дім розвернуло… Ми з дружиною знайшли його, коли він сидів на пеньку. Моя дружина – це його рідна сестра. У Володимира була розбита нижня щелепа, контузія, пальці перебиті. Ми його додому повезли, давай обмивати, потім надвечір змогли доставити до лікарні в селі, бо колони йшли постійно. А звідти його вже забрала “швидка”, але це було вночі”, – ділиться родич Василь Шевченко.

І додає, що навесні 2022 року всі хати, які траплялися на шляху російських військових, зазнали пошкоджень. Так само постраждав і його будинок та техніка. Зараз руйнування відновили за рахунок благодійників.

Житло багатодітної родини Коваленків згоріло 26 лютого, коли росіяни лютували в селі, отримавши відсіч. У грудні того ж року благодійний фонд “Ротарі” подарував сім’ї модульний будинок, оснащений усією необхідною технікою, меблями та речами.

Зараз в родині дев’ятеро дітей (на початку війни було восьмеро – ред.), найстарші живуть окремо та мають власних дітей.

“Російські військові розстріляли наш будинок і він загорівся. Ми тримали менших дітей за руки і бігли, куди очі дивляться. Спочатку до сусідів, у ліс, потім до одних друзів, до інших. Згодом дісталися до чоловікової сестри в Ічню і жили там, поки росіян звідси не вибили”, – пригадує мама Лілія.

Жінка каже, що восени встановити модульний будинок їм запропонувала староста, тоді була така можливість. Усе робили швидко. Брат її чоловіка Григорія подарував Коваленкам частину землі, аби там встановили модульний дім. Родина сплачувала за послуги дарування сама. Ліля каже, що це обійшлося в 10 тисяч гривень.

Електроенергію та воду до будинку підвели безкоштовно. Щоправда, підключили Коваленків через будинок брата, а не окремо.

“Ми там практично не жили. З молодшими дітьми проживаємо в хаті родичів, що навпроти. А влітку приїжджали наші дорослі діти, то зупинялися там. Зараз електроенергію нам відрізали, бо хата брата не оформлена. Він має переукласти договір з РЕМ. Аби нам окремо підвести освітлення, потрібно 5 тис. грн. Це новий проєкт, підключення. Зараз таких коштів у нас немає. Тому поки що дім просто стоїть. Загалом мені зручніше в хаті жити, що навпроти. Там є моя кухня, газова плита, опалення, вода. А тут все на електриці, дорого. Якщо вдасться владнати зі світлом, то в модулі житимуть старші діти”, – міркує Лілія.

Староста Крупичполя Юлія Чайка каже, що про встановлення модульного будинка родині Коваленків особисто піклувалася тодішня президентка “Ротарі” Леся Джадан (нині – покійна).

“Взагалі, як тільки ЗСУ вибили російських військових з області, одразу почалися пошуки благодійників задля відновлення села та допомоги постраждалим. Ми тісно співпрацюємо з Ічнянською міською радою щодо цього. Вони направляють в село всіх, хто пропонує допомогу. В перші місяці після вторгнення в мій старостинський округ дуже багато гуманітарної допомоги завозили різні релігійні організації. З ними ми тепер разом волонтеримо для наших захисників”, – каже Юлія Чайка.

Загалом, зі слів старости, селу допомагали чимало благодійних фондів – ZOA, Рокада, New Way, ACTED. Вони профінансували заміну вікон, дверей, ремонти будинків, школи, садочка. ACTED допоміг із відновленням домашніх господарств: надавав селянам гранти на закупівлю худоби, бджолосімей, теплиць тощо.

Завідувачка дитячим садочком Інна Залізна вже скористалася цією можливістю. Жінка отримала 24 тисячі гривень і придбала двох поросят по 27 кг кожен та три вида зерна.

“Люди замовляли корів, свиней, птицю, бджіл. І з фонду отак поетапно відзвонювали і надавали кошти. Також нам допомагали матеріально після звільнення, привозили чимало гуманітарки. Фонди дуже всім допомогли”, – каже жінка.